ПРИТЧА ПРО МАЛЕНЬКІ, АЛЕ ТАКІ ВЕЛИКІ ДОБРІ СПРАВИ
Одного чоловіка попросили пофарбувати човен. Він приніс свою фарбу та пензля і почав фарбувати човен в яскраво червоний колір, як його попросив власник.
Під час фарбування він помітив маленький отвір в корпусі човна і тихенько полагодив його.
Коли він закінчив фарбування, отримав свою плату та пішов.
Наступного дня власник човна прийшов до маляра і простягнув йому чек на суму, набагато більшу, ніж він отримав напередодні за фарбування. Маляр був здивований. Він сказав: -- "Але ви вже заплатили мені за фарбування, Сер!". --"Але це не за фарбування. Це за лагодження отвору в човні."
--"О! Але це було зовсім маленьке служіння ... воно не варте того, щоб платити мені таку високу суму за щось, таке незначне."
-- "Мій любий друже, ви не розумієте. Давайте я вам розповім, що сталося:
Коли я попросив вас пофарбувати човен, я забув згадати про цей отвір. Коли човен висох, мої діти взяли його і поїхали на риболовлю.
Коли я повернувся і помітив, що вони взяли човен, я був у відчаї, тому як пам'ятав, що в човні був отвір. Уявіть мою радість, коли я побачив, як вони повертаються з риболовлі цілі і неушкоджені.
Тоді я обстежив човен і побачив, що ви полагодили отвір! Тепер ви бачите, що ви зробили?
Ви врятували життя моїх дітей!
У мене немає достатньо грошей, щоб оплатити вашу «маленьку» добру справу."
Так що, неважливо хто, коли або як, продовжуйте допомагати, підтримувати, витирати сльози, уважно слухати і ретельно лагодити всі "протікання", які ви знаходите.
Друзі, можливо, ви вже за все своє життя полагодили численні "отвори в човнах" для кількох людей, навіть не усвідомлюючи, скільки багато життів ви врятували.
Притча про білу ворону
Звичайна чорна ворона зайшла в ресторан і тут же помітила білу ворону, яка сиділа в кутку. Вона підійшла до стійки, взяла свій гаманець і демонстративно крикнула:
– Офіціант! Я купую їжу для всіх в цьому ресторані, крім цієї білої ворони!
Офіціант взяв гроші і розніс всім їжу, крім білої ворони.
Однак, замість того, щоб відчути себе ніяково, біла ворона просто подивилася на звичайну чорну ворону, посміхнулася і крикнула: “Дякую!”
Це ще більше розлютило чорну ворону.
Тоді, вона знову дістала свій гаманець і крикнула:
– Офіціант! Цього разу я пригощаю всіх соком, крім цієї білої ворони!
Офіціант взяв гроші і став розносити всім сік, крім білої ворони.
Але, замість того, щоб розсердитися, біла ворона знову вигукнула: “Дякую!”
Чорна ворона, розлючена від гніву, нахилилася до барної стійки і запитала:
– Що не так з цією білою вороною? Я купила всім їжі і соку в цьому ресторані, крім неї, а вона кричить мені: “Дякую!” Вона що – божевільна?!
Офіціант посміхнувся і сказав:
– Ні… вона просто власник цього ресторану.
Мораль:
Діючи комусь “на зло”, завжди і в першу чергу ви шкодите лише СОБІ…
Притча про мудрого Вчителя
Одного разу хлопець впізнав у перехожому свого вчителя з молодших класів. Він підійшов до старого і запитав:
– Ви мене не пам’ятаєте? Я був вашим учнем.
– Так, я пам’ятаю тебе третьокласником. І чим ти займаєшся зараз?
– Я викладаю. Ви так вплинули на мене, що мені теж захотілося виховувати юних учнів.
– Так? Дозволь мені поцікавитися, в чому ж виразився мій вплив?
– Ви насправді не пам’ятаєте? Дозвольте мені нагадати.
Одного разу мій однокласник прийшов в клас з красивим годинником на руці, який йому подарували батьки. Він їх зняв і поклав в ящик парти.
Я завжди мріяв мати такий годинник. Я не втримався і вирішив взяти його з цієї парти. Незабаром той хлопчик підійшов до вас в сльозах і поскаржився на крадіжку. Ви обвели нас усіх поглядом і сказали: «Той, хто забрав годинник, що належать цьому хлопчику, має повернути його».
Мені стало дуже соромно, але мені не хотілося розлучатися з годинником, так що я не зізнався.
Ви попрямували до дверей, замкнули ї і веліли нам усім вишикуватися уздовж стіни, попередивши: «Я повинен перевірити всі ваші кишені за однієї умови, що ви всі закриєте очі».
Ми послухали, і я відчув, що це був найбільш ганебний момент в моєму недовгому житті.
Ви рухалися від учня до учня, від кишені до кишені. Коли ви дістали годинник з моєї кишені, ви продовжували рухатися до кінця ряду. Потім ви сказали: «Діти, все в порядку. Ви можете відкрити очі й повернутися до своїх парт».
Ви повернули годинник власнику і не сказали більше ні одного слова з приводу цього інциденту.
Ось в той день ви врятували мою честь і мою душу.
Ви не заплямували мене як злодія, брехуна, нікчемну дитину. Ви навіть не спромоглися поговорити зі мною про цей епізод.
Згодом я зрозумів, чому. Тому що, як справжній учитель, ви не захотіли заплямувати гідність юного, ще несформованого учня. Тому я став педагогом.
Обидва замовкли під враженням цієї історії.
Потім молодий педагог запитав:
– Коли ви мене побачили сьогодні, хіба не згадали про цей епізод?
Старий учитель відповів:
– Справа в тому, що я обстежував кишені теж з закритими очима.
***
Справжній учитель — не той, хто тебе постійно виховує, а той, хто допомагає тобі стати самим собою.
Михайло Свєтлов
Затишок
ПРИТЧА
про мотивацію до навчання
Жив на світі учень який поставив перед собою мету – навчитися всього. У навчанні йому не було рівних. Одного разу він зрозумів, що знає більше ніж вчитель тому він вирішив попрощатися , але попросив порекомендувати йому ще кращого. І йому відповіли, що немає рівних учителю Вонгу. Учень довгі роки шукав зустрічі із цим мудрецем і через 20 років добрався учень до Гори Мудрості, де жив Вонг , але побачив його уже на смертельному ложі. Єдине , що встиг запитати Учень : «Як стати найосвіченішою й найрозумнішою людиною». І Вонг йому відповів : «Знай , нещасний, що нікого й нічого навчити неможливо».
Учень довго сидів на Горі Мудрості, міркуючи над останніми словами вчителя. Минуло ще багато років і сивочолий Учень, бавлячись на лавочці зі своїми правнуками, спостерігав, як діти грають у шахи. І звернувся із запитанням до наймолодшого : « Хто тебе навчив цієї гри?» І хлопчик весело відповів : «Хто мене може навчити ? Я сам захотів і навчився.» У ту ж саму мить Учень збагнув найбільшу таємницю, відповідь на яку він шукав усе своє життя.
Питання до обговорення:
1. Що збагнув Учень?
2. Чи змогли б ви як учень все життя вчитися і пізнавати щось нове?
3. Якими б ви стали через 10, 20, 30 років, якщо б пішли по шляху пізнання?
ПРИТЧА ПРО ВМІННЯ ВІДПУСКАТИ
Мандруючи світом, два ченці забрели в містечко. Там вони побачили жінку, яка не могла перейти дорогу, оскільки її затопило після сильного дощу.
Жінка ніяк не могла обійтися без сторонньої допомоги, щоб не забруднити одяг.
Вона нетерпеливо стояла і похмуро дивилася на кожного, хто проходив повз. Зрідка вона лаяла своїх супутників, але вони ніяк не могли їй допомогти – у руках кожного з них був свій вантаж.
Молодший чернець побачив жінку, нічого не сказав і пішов далі. Його супутник швидко переніс її на іншу сторону вулиці, де вона могла продовжити свій шлях. Жінка не подякувала, а лише повернулася до ченця спиною і пішла геть.
Ченці продовжили свій шлях. Молодший монах йшов у роздумах. Через кілька годин він уже не міг мовчати і сказав:
«Та жінка повела себе невиховано і і егоїстично. Але ви все одно допомогли їй! А вона вам навіть не подякувала!»
На що мудрий монах відповів:
«Я переніс жінку кілька годин тому. Чому ти все ще несеш її з собою?»
Мораль: якщо злість змушує нас перебувати в минулому, ми не можемо проживати сьогодення. Більше того, минуле не дозволяє нам рухатися вперед. Ми не зобов’язані прощати тих, хто навмисно заподіяв нам біль.
Але ми повинні сприймати дійсність такою, якою вона є, і відпускати погані миті. Вибір завжди за нами: нести xвopoбливу ношу з собою чи залишити її в минулому.
ПРИТЧА ПРО МАМУ
Ангел на землі
За день до свого народження дитина запитала у Бога:
– Кажуть, завтра мене посилають на Землю. Як же я буду там жити, адже я така мала і беззахисна?
Бог відповів:
– Я подарую тобі ангела, який буде чекати тебе і піклуватися про тебе.
Дитина задумалася, потім сказала знову:
– Тут на Небесах я лише співаю і сміюся, цього достатньо мені для щастя.
Бог відповів:
– Твій ангел співатиме і посміхатиметься для тебе, ти відчуєш його любов і будеш щасливою.
– О! Але як я зрозумію його, адже я не знаю його мови? – Запитала дитина, пильно дивлячись на Бога. – А що мені робити, якщо я захочу звернутися до тебе?
Бог м’яко торкнувся дитячої голівки й сказав:
– Твій ангел складе твої руки разом і навчить тебе молитися.
Потім дитина запитала:
– Я чула, що на Землі є зло. Хто захистить мене?
– Твій ангел захистить тебе, навіть ризикуючи власним життям.
– Мені буде сумно, тому що я не зможу більше бачити тебе …
– Твій ангел розповість тобі про мене все і покаже шлях, як повернутися до мене.Так що я завжди буду поруч з тобою.
У цей момент із Землі стали доноситися голоси, і дитина в поспіху запитала:
– Боже, скажи ж мені, як звуть мого ангела?
– Його ім’я не має значення. Ти будеш називати його Мама.
ПРИТЧА ПРО СТАВЛЕННЯ ДО ЖИТТЯ
Групa випуcкникiв прecтижнoгo вишу, уcпiшниx, якi зрoбили чудoву кaр’єру, прийшли в гocтi дo cвoгo cтaрoгo прoфecoрa. Пiд чac вiзиту рoзмoвa зaйшлa прo рoбoту: випуcкники cкaржилиcя нa чиcлeннi труднoщi тa життєвi прoблeми.
Зaпрoпoнувaвши cвoїм гocтям кaву, прoфecoр пiшoв дo куxнi й пoвeрнувcя з кaвникoм тa пiднocoм, зacтaвлeним рiзними чaшкaми: пoрцeлянoвими, cкляними, плacтикoвими тa криштaлeвими. oднi були прocтi, iншi дoрoгi.
Кoли випуcкники рoзiбрaли чaшки, прoфecoр cкaзaв:
– Звeрнiть увaгу, щo вci крacивi чaшки рoзiбрaли, тoдi як прocтi й дeшeвi зaлишилиcя. i xoчa цe нoрмaльнo для вac – xoтiти тiльки крaщoгo для ceбe, aлe цe i є джeрeлo вaшиx прoблeм тa cтрeciв. Зрoзумiйтe, щo чaшкa caмa пo coбi нe рoбить кaву крaщoю. Нacпрaвдi, вce, щo ви xoтiли, булa прocтo кaвa, a нe чaшкa. aлe ви cвiдoмo oбрaли крaщi чaшки, a пoтiм рoздивлялиcя, кoму якa чaшкa дicтaлacя.
A тeпeр пoдумaйтe: життя – цe кaвa, a рoбoтa, грoшi, cтaнoвищe, cуcпiльcтвo – цe чaшки. Цe вcьoгo лишe iнcтрумeнти для cприяння нaшoму життю. Тe, яку чaшку ми мaємo, нe визнaчaє тa нe змiнює якocтi нaшoгo життя. iнoдi, кoнцeнтруючиcь лишe нa чaшцi, ми зaбувaємo нacoлoдитиcя cмaкoм caмoї кaви.
Нaйщacливiшi люди – нe тi, якi мaють вce нaйкрaщe, a тi, якi шукaють вce нaйкрaщe у тoму, щo мaють.
ПРИТЧА ПРО МЕТЕЛИКА
Один чоловік приніс додому кокон метелика і став спостерігати за ним. І ось настав час, кокон почав трохи відкриватися. Новонароджений метелик кілька годин щосили намагався вибратися через утворену вузьку щілину.Але все було безрезультатно, і метелик припинив боротьбу. Здавалося, що він виліз наскільки він зумів, і далі вибиратися у нього небуло сили. Тоді чоловік вирішив допомогти бідному метелику, він взяв маленькі ножиці і трохи надрізав кокон. Метелик тепер з легкістю вийшов назовні. Але у нього чомусь було надуте тільце, а крила посохші і покручені.Чоловік продовжував спостерігати за метеликом, вважаючи, що ось-ось його крила розправляться і стануть сильними. Сильними настільки, що зможуть утримувати в польоті власне тільце, яке з хвилини на хвилину прийме правильну форму. Але цього так і не відбулося. Метелик назавжди залишився з роздутим тільцем і засохшими крилами. Він міг тільки повзати, - літати йому вже не судилося.У своїй доброті і поспішності чоловік, що допоміг метелику, не усвідомлював одного. Тісний кокон і необхідність боротися, щоб вибратися назовні через вузеньку щілину, - все це було задумано Господом. Тільки так рідина з тільця метелика потрапляє в крила, і, коли комаха опиняється на волі, вона майже готова до польоту.Дуже часто боротьба - це те, що нам приносить в життя користь. Якби Господь дозволив нам йти по життю без випробувань, ми не були б такими сильними, якими могли б бути. І ми ніколи б не дізналися, що це таке - літати.
Притча про папороть і бамбук
Ця притча – нагадування про те, що єдиного шляху до успіху не існує, і якщо ви ще нічого не досягли, це не означає, що вам потрібно відмовитися від своєї мрії.“Одного разу чоловік вирішив, що з нього досить цього життя. І він пішов до лісу, щоб востаннє поговорити з Богом. «Боже, – сказав чоловік. – Дай мені привід не здаватися!»«Поглянь навколо, – сказав Бог. – Ти бачиш бамбук і папороть?»«Так», – відповів чоловік.«Коли я посадив бамбук і папороть, я подбав про них. Я дав їм сонячне світло і воду. Я захищав їх від буревіїв. Папороть прийнялася добре, її насіння швидко проростало. Але з насіння бамбука не виросло нічого. Однак я не здавався.На 2-му році папороть ще більш розрослася, ніж раніше, але з насіння бамбука так нічого і не проросло. Однак я не впадав у відчай. На 3-му році бамбук теж не потішив. Я чекав. На 4-му році бамбук так і не виріс. Я був терплячим.На 5-му році з землі з’явився невеликий паросток. Він був набагато меншим, ніж папороть. Проте день за днем він ріс, і протягом 6 місяців бамбукове стебло вигналося вгору на сто метрів.Він витратив 5 років на корені, які зробили його сильним, а також дали йому те, що йому потрібно, щоб вижити. Я ніколи не давав своїм творінням виклик, з яким вони не могли б впоратися.Весь цей час ти ріс і боровся. Ти відрощував корені, необхідні для формування стовбура, крони і, згодом, плодів. Ніколи не порівнюй себе з кимось, тому що всі мої творіння мають різні часові рамки, різні терміни дозрівання та різні цілі.Як папороть відрізняється від бамбука, так і люди відрізняються між собою. Якщо не здаватися, можна піднятися дуже високо, – сказав Бог.«Як високо піднімуся я?» – запитав чоловік.«Як високо росте бамбук?» – запитав Бог.«Якомога вище?» – відповів чоловік.«Так», – сказав Бог.Потім чоловік покинув ліс, розуміючи, що Бог ніколи не відмовиться від нього».Вірте в себе, в свої цілі і в свої мрії!
Мудра Великодня притча
Колись давно, на високій горі, росли три дерева. Вони стояли на палючому сонці, слухали шум вітру, який прилітав з далеких заморських країн та мріяли, як мріють зазвичай маленькі діти.Деревце перше подивилось на зоряне небо та сказало, що хоче, щоб з нього виготовили дуже гарну скриню та поклали в неї скарби.Деревце друге подивилось на веселий струмок та сказало, що хоче бути прекрасним вітрильником, пливти по морю та слугувати могутньому царю.Деревце третє подивилось на шумне місто, метушливих людей та сказало, що воно хоче залишитись тут, але стати дуже високим, щоб люди дивились на нього та згадували про Бога.Пройшло багато років, деревця виросли дуже високими. Прийшли на гору три лісоруби та зрубали два перші дерева. Перше подумало, що скоріше б стати скринею. Друге подумало, що тепер воно стане наймогутнішим кораблем на світі. Третє злякалось, бо боялось, що якщо його зрубають, то люди не будуть дивитись в небо.Але дерева були зрубані всі три.Дерево, яке мріяло стати скринею потрапило до теслі, той зробив з нього годівницю для свійських тварин, прибив у хліві та поклав до нього ароматного сіна.Дерево, яке мріяло стати кораблем опинилось на корабельні, але з нього зробили звичайний човен для рибалок.З третього дерева зробили бруски та зложили штабелем на місцевому складі.Пройшло багато часу, всі дерева давно забули про давні мрії.Одної ночі, зненацька золота зірка з неба освітила перше дерево. Це сталось через те, що одна жінка поклала в годівницю новонароджене дитя. Її чоловік пошкодував, що не може змайструвати своїй дитині колиску. Але його жінка запевнила, що ці ясла кращі найкрасивішої колиски. І тут дерево дізналось, що в яслах спить найцінніший Скарб, найвеличніший, найпрекрасніший на світі.Пройшло ще 30 років. Йшов втомлений чоловік зі своїми друзями й присів відпочити у човен та зненацька заснув. Спав він до тих пір, поки не почався сильний буревій. Човен кидало із сторони в сторони, грім та блискавка били з усіх сторін, човен дуже переживав за своїх пасажирів. Несподівано прокинувшись, подорожній чоловік простягнув свою руку та промовив, щоб буря замовкла. Буря послухала його. Все стихло як і не було. Дерево-човен здогадався, що він везе Царя усього Всесвіту!Пройшло ще небагато часу. До штабелю з брусом третього дерева прийшли люди та почали збивати з нього хрест. Його поклали на плечі людині, яка й понесла хрест на собі. Дерево хотіло бути легким, щоб людина не втомилась. А згодом воно здригалось та беззвучно кричало. Після Воскресіння, третьому дереву стало відомо, що на ньому вмерла розіп’ята людина, яка стала джерелом вічного життя для всіх людей.Ось так любов Бога справдила бажання цих дерев.Перше стало прекрасною колискою для Спасителя світу.Друге стало сильним та могутнім, бо в бурю послужило Царю усього Всесвіту!Але коли людство дивиться на третє дерево, воно, безперечно, думає про Бога. Бо воно символізує порятунок.Про що ця притча, а про те, що у Бога завжди є план для кожного. Якщо людина щиро вірить в Бога, він обов’язково пошле їй свої дорогоцінні дари. Ми іноді розчаровуємося через те, що наші плани зруйнувалися чи щось пішло не так, як гадалося... Проте, Бог веде нас найкращою дорогою.
Повчальна притча про багатство
Одного разу дуже багатий чоловік взяв свого сина в подорож з єдиною метою – показати хлопчикові, що означає жити без грошей.Кілька днів вони провели на фермі у дуже бідній сім’ї.Після повернення додому батько запитав, чи сподобалася йому поїздка.– Сподобалася, батьку, – відповів хлопчик.– Бачив, якими бідними можуть бути люди? – запитав чоловік.– О, так! – була відповідь.– А який висновок зробив із подорожі? – знову запитав батько.– Я бачив, що у нас один пес, а у них чотири. У нас басейн до середини саду, а у них струмок, якому немає кінця. У нас в саду світять заморські ліхтарі, а у них вночі сяють зірки. У нас тераса до переднього двору, а у них простори до самого горизонту. У нас невелика ділянка землі, на якій ми живемо, а у них безкраї поля, які не можна окинути поглядом. Ми купуємо їжу, а вони вирощують її самі. У нас навколо будинку стіни для захисту, а у них друзі.Батько хлопчика онімів.І тут син додав:– Я зрозумів, які ми насправді бідні.
Один чоловік приніс додому кокон метелика і став спостерігати за ним.
І ось настав час, кокон почав трохи відкриватися. Новонароджений метелик кілька годин щосили намагався вибратися через утворену вузьку щілину.
Але все було безрезультатно, і метелик припинив боротьбу. Здавалося, що він виліз наскільки він зумів, і далі вибиратися у нього небуло сили. Тоді чоловік вирішив допомогти бідному метелику, він взяв маленькі ножиці і трохи надрізав кокон. Метелик тепер з легкістю вийшов назовні. Але у нього чомусь було надуте тільце, а крила посохші і покручені.
Чоловік продовжував спостерігати за метеликом, вважаючи, що ось-ось його крила розправляться і стануть сильними. Сильними настільки, що зможуть утримувати в польоті власне тільце, яке з хвилини на хвилину прийме правильну форму. Але цього так і не відбулося. Метелик назавжди залишився з роздутим тільцем і засохшими крилами. Він міг тільки повзати, - літати йому вже не судилося.
У своїй доброті і поспішності чоловік, що допоміг метелику, не усвідомлював одного. Тісний кокон і необхідність боротися, щоб вибратися назовні через вузеньку щілину, - все це було задумано Господом. Тільки так рідина з тільця метелика потрапляє в крила, і, коли комаха опиняється на волі, вона майже готова до польоту.
Дуже часто боротьба - це те, що нам приносить в життя користь. Якби Господь дозволив нам йти по життю без випробувань, ми не були б такими сильними, якими могли б бути.
І ми ніколи б не дізналися, що це таке - літати.
Притча про папороть і бамбук
Ця притча – нагадування про те, що єдиного шляху до успіху не існує, і якщо ви ще нічого не досягли, це не означає, що вам потрібно відмовитися від своєї мрії.
“Одного разу чоловік вирішив, що з нього досить цього життя. І він пішов до лісу, щоб востаннє поговорити з Богом. «Боже, – сказав чоловік. – Дай мені привід не здаватися!»
«Поглянь навколо, – сказав Бог. – Ти бачиш бамбук і папороть?»
«Так», – відповів чоловік.
«Коли я посадив бамбук і папороть, я подбав про них. Я дав їм сонячне світло і воду. Я захищав їх від буревіїв. Папороть прийнялася добре, її насіння швидко проростало. Але з насіння бамбука не виросло нічого. Однак я не здавався.
На 2-му році папороть ще більш розрослася, ніж раніше, але з насіння бамбука так нічого і не проросло. Однак я не впадав у відчай. На 3-му році бамбук теж не потішив. Я чекав. На 4-му році бамбук так і не виріс. Я був терплячим.
На 5-му році з землі з’явився невеликий паросток. Він був набагато меншим, ніж папороть. Проте день за днем він ріс, і протягом 6 місяців бамбукове стебло вигналося вгору на сто метрів.
Він витратив 5 років на корені, які зробили його сильним, а також дали йому те, що йому потрібно, щоб вижити. Я ніколи не давав своїм творінням виклик, з яким вони не могли б впоратися.
Весь цей час ти ріс і боровся. Ти відрощував корені, необхідні для формування стовбура, крони і, згодом, плодів. Ніколи не порівнюй себе з кимось, тому що всі мої творіння мають різні часові рамки, різні терміни дозрівання та різні цілі.
Як папороть відрізняється від бамбука, так і люди відрізняються між собою. Якщо не здаватися, можна піднятися дуже високо, – сказав Бог.
«Як високо піднімуся я?» – запитав чоловік.
«Як високо росте бамбук?» – запитав Бог.
«Якомога вище?» – відповів чоловік.
«Так», – сказав Бог.
Потім чоловік покинув ліс, розуміючи, що Бог ніколи не відмовиться від нього».
Вірте в себе, в свої цілі і в свої мрії!
Мудра Великодня притча
Колись давно, на високій горі, росли три дерева. Вони стояли на палючому сонці, слухали шум вітру, який прилітав з далеких заморських країн та мріяли, як мріють зазвичай маленькі діти.
Деревце перше подивилось на зоряне небо та сказало, що хоче, щоб з нього виготовили дуже гарну скриню та поклали в неї скарби.
Деревце друге подивилось на веселий струмок та сказало, що хоче бути прекрасним вітрильником, пливти по морю та слугувати могутньому царю.
Деревце третє подивилось на шумне місто, метушливих людей та сказало, що воно хоче залишитись тут, але стати дуже високим, щоб люди дивились на нього та згадували про Бога.
Пройшло багато років, деревця виросли дуже високими. Прийшли на гору три лісоруби та зрубали два перші дерева. Перше подумало, що скоріше б стати скринею. Друге подумало, що тепер воно стане наймогутнішим кораблем на світі. Третє злякалось, бо боялось, що якщо його зрубають, то люди не будуть дивитись в небо.
Але дерева були зрубані всі три.
Дерево, яке мріяло стати скринею потрапило до теслі, той зробив з нього годівницю для свійських тварин, прибив у хліві та поклав до нього ароматного сіна.
Дерево, яке мріяло стати кораблем опинилось на корабельні, але з нього зробили звичайний човен для рибалок.
З третього дерева зробили бруски та зложили штабелем на місцевому складі.
Пройшло багато часу, всі дерева давно забули про давні мрії.
Одної ночі, зненацька золота зірка з неба освітила перше дерево. Це сталось через те, що одна жінка поклала в годівницю новонароджене дитя. Її чоловік пошкодував, що не може змайструвати своїй дитині колиску. Але його жінка запевнила, що ці ясла кращі найкрасивішої колиски. І тут дерево дізналось, що в яслах спить найцінніший Скарб, найвеличніший, найпрекрасніший на світі.
Пройшло ще 30 років. Йшов втомлений чоловік зі своїми друзями й присів відпочити у човен та зненацька заснув. Спав він до тих пір, поки не почався сильний буревій. Човен кидало із сторони в сторони, грім та блискавка били з усіх сторін, човен дуже переживав за своїх пасажирів. Несподівано прокинувшись, подорожній чоловік простягнув свою руку та промовив, щоб буря замовкла. Буря послухала його. Все стихло як і не було. Дерево-човен здогадався, що він везе Царя усього Всесвіту!
Пройшло ще небагато часу. До штабелю з брусом третього дерева прийшли люди та почали збивати з нього хрест. Його поклали на плечі людині, яка й понесла хрест на собі. Дерево хотіло бути легким, щоб людина не втомилась. А згодом воно здригалось та беззвучно кричало. Після Воскресіння, третьому дереву стало відомо, що на ньому вмерла розіп’ята людина, яка стала джерелом вічного життя для всіх людей.
Ось так любов Бога справдила бажання цих дерев.
Перше стало прекрасною колискою для Спасителя світу.
Друге стало сильним та могутнім, бо в бурю послужило Царю усього Всесвіту!
Але коли людство дивиться на третє дерево, воно, безперечно, думає про Бога. Бо воно символізує порятунок.
Про що ця притча, а про те, що у Бога завжди є план для кожного. Якщо людина щиро вірить в Бога, він обов’язково пошле їй свої дорогоцінні дари. Ми іноді розчаровуємося через те, що наші плани зруйнувалися чи щось пішло не так, як гадалося... Проте, Бог веде нас найкращою дорогою.
Повчальна притча про багатство
Одного разу дуже багатий чоловік взяв свого сина в подорож з єдиною метою – показати хлопчикові, що означає жити без грошей.
Кілька днів вони провели на фермі у дуже бідній сім’ї.
Після повернення додому батько запитав, чи сподобалася йому поїздка.
– Сподобалася, батьку, – відповів хлопчик.
– Бачив, якими бідними можуть бути люди? – запитав чоловік.
– О, так! – була відповідь.
– А який висновок зробив із подорожі? – знову запитав батько.
– Я бачив, що у нас один пес, а у них чотири. У нас басейн до середини саду, а у них струмок, якому немає кінця. У нас в саду світять заморські ліхтарі, а у них вночі сяють зірки. У нас тераса до переднього двору, а у них простори до самого горизонту. У нас невелика ділянка землі, на якій ми живемо, а у них безкраї поля, які не можна окинути поглядом. Ми купуємо їжу, а вони вирощують її самі. У нас навколо будинку стіни для захисту, а у них друзі.
Батько хлопчика онімів.
І тут син додав:
– Я зрозумів, які ми насправді бідні.
Комментариев нет:
Отправить комментарий